Закінчив зодчий свій проект І вже побачив, як проспект Прикрасить ця споруда: — Це щось незвичне, — ні! — класичне буде! Оце палац, оце вже дім! Трудились ми немарно дні і ночі! Позаздрять нам найкращі зодчі, Бо в нім Талант, і розум, і надії! Здійсняться, врешті-решт, завітні мрії! Погляньте тільки на фасад — Він весь з суцільних колонад. Щоб сонце в них відбилося, Щоб золото іскрилося, Оздобим їх відразу ми Уральськими топазами, Рубінами червоними Прикрасимо колони ми! А мармурові мури ми Обліпимо фігурами — Левицями та левами Гранітними, сталевими. Ще й башту стометрову Поставим на будову На рівні з телевежами — До зодчих же належим ми! Хай сяє самоцвітами, Сріблом та малахітами. І зможемо дозволити Верхівочку із золота: Будуєм — не бідуємо — Мільйонів не шкодуємо! — В нас вистачить кмітливості! * * * Але на ці красивості — На башти з колонадами, На портики з аркадами, На левів із левицями Не можемо дивиться ми Без болю у душі: Надмірності небачені — Це гроші марно втрачені, Тоді, як, скажем щиро ми, Не все гаразд з квартирами У нас, товариші!
