Іван Манжара

Байки

Невдячний Крук

Одна Голубка сизокрила
Крука чорнішого любила.
Голубка та трудилася у полі,
А Крук навчався в птахошколі.
«Повір мені, що згодом
Я досягну мети
І стану вславленим пілотом.
Проте, коли б не ти,
Чи зміг цього б я досягти?
Звичайно, ні!
Без тебе і не снилося б мені!..
Для мене сил ти не шкодуєш,
І одягаєш, і годуєш,
Ну, як тебе не розцілуєш,
Мою прекрасну, рідну, милу —
Мою Голубку сизокрилу!..»
Минуло років п’ять, і от —
Одержав Крук диплома.
Вже Крук не крук, а Крук — пілот!
Пого сім’я чекає дома.
А він буквально в той же день
Почав кругом трубити:
«Голубка — що? — тупа, як пень!
Не хочу з нею жити!!!
Вона не друг — тягар в житті,
І сіра, і не вчена.
Чи їй зі мною по путі?
Чи їй рівнятися до мене?
Та я... досвідчений пілот!
Досяг нечуваних висот.
Літаю в вищі атмосфери!!!
Вона для мене — зайвий рот,
Гальмо для дальшої кар’єри!..»

* * *
Цьому горластому Круку
(А є такі ще і в народі)
Мораль скажу таку:
Негідник він та й годі!
Джерело:
Іван Манжара. Гірка правда: байки, гуморески, жарти. — Київ: Молодь, 1956 . — 67 с.