Чарівні ночі на Вкраїні! У блідім місячнім промінні Дніпро невтомно котить хвилі, Щоб подолати довгі милі І розгулятись, в Чорнім морі, А на поверхні славної ріки Гойдаються, неначе поплавки, Небесні Зорі. Од верб на воду впали тіні, В саду, під співи солов’їні, Тремтять черешні білопінні, А повен Місяць угорі З-за хмар поважно випливає, Милується собою у Дніпрі — Ціни собі не знає. О цій порі Той блідий Місяць похвалу Чував не раз, і не малу, І так зазнався й знахабнів, Що поміж зорями повів: «Ну, що те Сонце? Теж мені світило! Якесь там вогненне барило. І чим воно вас покорило? Давно, усі вже знають І скрізь говорять прямо: На Сонці теж є плями, Уже й затемнення бувають. І, взагалі, — це діло ясне: Його чекає крах. Воно погасне Передчасно, А я — світитиму в віках!» * * * Мабуть, ви всі переконалися сами, Що є такі і між людьми: Свого ума У них нема, — Живуть чужим, Ще й насміхаються над ним.
