Іван Манжара

Байки

Місяць і Сонце

Чарівні ночі на Вкраїні!
У блідім місячнім промінні
Дніпро невтомно котить хвилі,
Щоб подолати довгі милі
І розгулятись, в Чорнім морі,
А на поверхні славної ріки
Гойдаються, неначе поплавки,
Небесні Зорі.
Од верб на воду впали тіні,
В саду, під співи солов’їні,
Тремтять черешні білопінні,
А повен Місяць угорі
З-за хмар поважно випливає,
Милується собою у Дніпрі —
Ціни собі не знає.
О цій порі
Той блідий Місяць похвалу
Чував не раз, і не малу,
І так зазнався й знахабнів,
Що поміж зорями повів:
«Ну, що те Сонце? Теж мені світило!
Якесь там вогненне барило.
І чим воно вас покорило?
Давно, усі вже знають
І скрізь говорять прямо:
На Сонці теж є плями,
Уже й затемнення бувають.
І, взагалі, — це діло ясне:
Його чекає крах.
Воно погасне
Передчасно,
А я — світитиму в віках!»

* * *
Мабуть, ви всі переконалися сами,
Що є такі і між людьми:
Свого ума
У них нема, —
Живуть чужим,
Ще й насміхаються над ним.
Джерело:
Іван Манжара. Гірка правда: байки, гуморески, жарти. — Київ: Молодь, 1956 . — 67 с.