Не рік, не два тягнув хвости У школі наш Кіндрат І все ж таки досяг мети — Одержав атестат. «Тримайтесь, — дума, — інститути! П’ять літ осталось дотягнути — І в мене буде вже диплом». І, попрощавшись із селом, Кіндрат подався до столиці, Але у двійки й одиниці Під час екзаменів загруз, І, зрозуміло, що у вуз Не прийняли Кіндрата — Бо знань у нього небагато. З тих пір сидить Кіндрат у хаті Або в садочку десь у тіні Й таким зробивсь, що не впізнати, Розм’як, розпух од ліні. Жнива в колгоспі; день у день У полі мама з татом, А він сидить... Сидить, мов пень, Прикрившись атестатом. Почнуть же люди дорікати — Відразу ледар закричить: «Мене, ученого Кіндрата, Не вам, неграмотним, учить!.. Ви ж темнота!.. І взагалі — Без атестатів!!!» * * * Скажіть, у вашому селі Нема таких Кіндратів?
