Іван Манжара

Байки

Качка-співачка

Почула Качка пісню солов’їну
І вирішила: «Буду неодмінно
Співачкою і я
Не гіршою від Солов’я!
У мене голос є, краса,
І я на сцені чудеса
Творитиму колись!..»
Але туди, де вчили всіх вокалу,
Її, як безголосу, не приймали.
«Нічого, не хвилюйся, не журись, —
Промовив їй маститий Селех, —
В Мистецтво, справді, путь терниста,
Та я клянуся урочисто:
Дружку винця поставлю келех
І особисто
Йому скажу, що в тебе голос
Тонюсінький, як волос,
І ліпший, ніж у соловейка,
Що ти не Качка, а сопілка, чи жалейка!
Відразу ж знайдеться місцечко,
А ти, тимчасом, пий яєчка,
Щоб там бува не підвела».
І заварились темнії діла...
Відкрилась через кілька літ завіса,
Дивлюсь, аж Качка... вже актриса....
Її на глум усякий піднімає,
Та Качка все-таки співає.
Таку б мітлою гнать зі сцени,
Бо в неї голос — рідна нене! —
Свинячий писк неначе.
Одначе
Качка кряче.
Чому ж?
Колишній Селех-протеже
Тепер уже
Її законний муж.

* * *
Вельмишановні слухачі терплячі!
Скажіть відверто, чи не кряче
У вас в театрі Качка —
Жона маститого — співачка?
Джерело:
Іван Манжара. Гірка правда: байки, гуморески, жарти. — Київ: Молодь, 1956 . — 67 с.