Іван Манжара

Парнас під столом

Хвалько від каси відійшов,
Почухав кінчик носа,
Поважно гоголем пройшов,
На всіх поглянув скоса.
Йому, здавалось в той момент,
Що під ногами в нього
Червоний мармур — постамент
Для класика живого.
— Петро Хвалько! Хвалько байкар!
Ну, чим не поетично?
Одержав третій гонорар
За слово сатиричне!
Ідем, хильнем по триста грам! —
Така вже наша вдача.
За творчі успіхи, а там...
А там... пішли, побачим!
Його товариш по перу
Кіндрат Чужоголосий
— Мерщій ідем, — сказав Петру, —
По тосту проголосим.
Я теж одержав гонорар,
Так вип’ємо по праву
За поетичний світлий дар
І за майбутню славу!..
Зайшли в кафе. Поважно так,
У позах поетичних.
Один сказав: — Прошу коньяк!
А другий: — П’ю столичну!
— За творчий успіх байкаря!
— За тебе піднімаю!
Нехай парнасівська зоря
Шляхи нам осяває!
Хильнувши, друзі налили
По вінця знов бокали
І слів для самопохвали
Тепер не шкодували:
Петро в Кіндратові вбачав
Поета з власним словом,
Кіндрат Петра вже величав
І Лафонтеном і Криловим,
І все кричав сильніш щораз.
Столичною натхнений:
— Та ти ж талант, та ти ж у нас
М-майбутній класик... г-геній!..
— А ти К-кіндрат — л-лауреат!..
І я тебе ц-ціную...
— Пе-петре! Друже! Р-рідний брат!
За це вже р-розцілую!
Люблю к-критичний я підхід
До п-поетичних творів.
Ти розбираєшся як слід, —
Й-й-я не к-краплина в морі!
— Ми інженери д-душ людських!
П-поезії перлини!..
...Дивитись соромно на них
Було в оті хвилини.
— Ч-чого сумуєш? Чом мовчиш? —
Таланти розгорнулись.
Петро кричав: — Шумел камыш...
Кіндрат: — Деревья гнулись...
В бокалах пінилось вино,
Диміли сигарети,
І, гідність втративши давно,
Базікали поети.
Останнім тостом в них було:
«За зустріч на Парнасі!»
Але зустрілись під столом
У пиві та у квасі!
Джерело:
Іван Манжара. Гірка правда: байки, гуморески, жарти. — Київ: Молодь, 1956 . — 67 с.