Хвалько від каси відійшов, Почухав кінчик носа, Поважно гоголем пройшов, На всіх поглянув скоса. Йому, здавалось в той момент, Що під ногами в нього Червоний мармур — постамент Для класика живого. — Петро Хвалько! Хвалько байкар! Ну, чим не поетично? Одержав третій гонорар За слово сатиричне! Ідем, хильнем по триста грам! — Така вже наша вдача. За творчі успіхи, а там... А там... пішли, побачим! Його товариш по перу Кіндрат Чужоголосий — Мерщій ідем, — сказав Петру, — По тосту проголосим. Я теж одержав гонорар, Так вип’ємо по праву За поетичний світлий дар І за майбутню славу!.. Зайшли в кафе. Поважно так, У позах поетичних. Один сказав: — Прошу коньяк! А другий: — П’ю столичну! — За творчий успіх байкаря! — За тебе піднімаю! Нехай парнасівська зоря Шляхи нам осяває! Хильнувши, друзі налили По вінця знов бокали І слів для самопохвали Тепер не шкодували: Петро в Кіндратові вбачав Поета з власним словом, Кіндрат Петра вже величав І Лафонтеном і Криловим, І все кричав сильніш щораз. Столичною натхнений: — Та ти ж талант, та ти ж у нас М-майбутній класик... г-геній!.. — А ти К-кіндрат — л-лауреат!.. І я тебе ц-ціную... — Пе-петре! Друже! Р-рідний брат! За це вже р-розцілую! Люблю к-критичний я підхід До п-поетичних творів. Ти розбираєшся як слід, — Й-й-я не к-краплина в морі! — Ми інженери д-душ людських! П-поезії перлини!.. ...Дивитись соромно на них Було в оті хвилини. — Ч-чого сумуєш? Чом мовчиш? — Таланти розгорнулись. Петро кричав: — Шумел камыш... Кіндрат: — Деревья гнулись... В бокалах пінилось вино, Диміли сигарети, І, гідність втративши давно, Базікали поети. Останнім тостом в них було: «За зустріч на Парнасі!» Але зустрілись під столом У пиві та у квасі!
