Божилась Буря чорнолоба:
— Дубка любитиму до гроба!..
Та вже на другий день
Вона про те анітелень.
Невже збрехала?
Та ні:
зоставсь від Дуба пень,
А пня кохати Буря слова не давала.
* * *
Не Дубу кину я докора —
Він вже додав у лісі дров:
Застережу ставного Осокора —
Йому он-о туркоче Буря про любов.
