Коли були у моді роги
Й на шерсть ціна,
У череду, що паслась край дороги,
Чередником призначив хтось-то Барана.
Минуло літо, друге.
І ось
Усім побачить довелось,
Що той Баран — створіння недолуге:
На розум і думки
У голові завжди відлига —
Бреде він тільки напрямки,
Докіль не свисне понад ним герлига.
А ні — йому усе пусте,
Усе дрібниці —
І що Бички у жито забрели густе,
І що в город заскочили Телиці.
— Не та це одиниця. Ох, не та!
У череді щодня попереду ходити —
Не мед у рот із ложки лити.
Знімати треба Барана з поста.
Сказати легко. А зробити?
За ним немає жодної вини —
Адже не можна все оте вчинити,
Лише тому, що дід і прадід в нього — Барани!
* * *
В байок властивість є одна —
Моралі потребує кожна:
Винить, можливо, і не треба Барана,
А тих, хто в череду його поставив, — можна.