Коли були у моді роги Й на шерсть ціна, У череду, що паслась край дороги, Чередником призначив хтось-то Барана. Минуло літо, друге. І ось Усім побачить довелось, Що той Баран — створіння недолуге: На розум і думки У голові завжди відлига — Бреде він тільки напрямки, Докіль не свисне понад ним герлига. А ні — йому усе пусте, Усе дрібниці — І що Бички у жито забрели густе, І що в город заскочили Телиці. — Не та це одиниця. Ох, не та! У череді щодня попереду ходити — Не мед у рот із ложки лити. Знімати треба Барана з поста. Сказати легко. А зробити? За ним немає жодної вини — Адже не можна все оте вчинити, Лише тому, що дід і прадід в нього — Барани! * * * В байок властивість є одна — Моралі потребує кожна: Винить, можливо, і не треба Барана, А тих, хто в череду його поставив, — можна.