«Ляп-ляп!..»
«Бризь-бризь!..»
«Шубовсть!..»
«Буль-буль!..»
Летить земля... Вирують хвилі...
Пливе соломи куль...
На березі ж — Микола в піні, в милі.
Тече йому з чола ропа,
Та він не витирає,
Бо часу вільного й на мить не має —
Копа.
— Що робиш, свате?.. —
Кіндрат Миколу плеще по плечу.
— Не заважай, Кіндрате!..
Хіба не бачиш — море я гачу.
— Мабуть, важливу хочеш розв’язать задачу,
Адже гатити море — не легкий то хліб.
Микола той потилицю пошкріб:
— Не знаю. Загачу — тоді й побачу. —
І знов копає, аж хрипить,
Бо мучить спека й спрага.
А спробуй отакого зупинить —
Куди! И не слуха — роботяга!..
