Мартин на виконробстві

Де справа у руках хапуги,
Добра собі і людям там не зич.

            Пацюк...
Та ні, таки Мартин Кузьмич
Пропхавсь у виконроби без натуги.
     (Чутки ходили у народі,
Що дядько з главку стався у пригоді).
    Та все, немов на зло,
    В роботі сіромасі не везло:
То грунт сповзе до котловану,
То дощ в один момент
Промочить геть цемент,
То сонце світить не по плану,
То сніг — нехай лиха година!..
І так — щодня біда, щодня причина.
    Уже й кошторис зріс удвічі,
    Уже разів з п’яток
        Міняли строк,
А справа з місця — ні на крок:
Стоїть громадський дім без даху.
— Ой-ой, Мартин, — казали люди в вічі, —
Не маєш ти ні совісті, ні страху...
В Мартина ж — і за вухом не свербить.
            Аж гульк! —
    Прийшли ревізію робить
    Знайшли й цемент, й вапно і на додачу
    І власний сад, і власну дачу,
    Та ще й чималі грошенята,
    Що їх привласнили Мартин і Мартинята.

Не врятував племінничка-хапугу
    І дядечко із главку:
Потрапив той Мартин в нарсуд на лавку,
А дядечко —
                на другу.