У дальнім краї, за горою Дружили Скеля із Луною. Сердитого не вимовиш слівця, Коли нікого дружба не чіпає. А ця... Від неї всім життя немає: Лиш Чижик пінькне з деревця, Злетить в Синиці срібна нота Чи Соловей відкриє рота, Луна і Скеля дружно вдвох: — Ах-ах!.. Ох-ох!.. І спільними зусиллями відразу Без роздумів і без душевних мук До того перебрешуть кожен звук, Що хоч сприймай їх за образу Чи вуха затикай Й світ за очі тікай. Та ще і на прохання не зважають — По сотні раз перекруч повторяють. * * * Чого перебуваю у напрузі, Чого роблю до гніву поворот? Тому, що й в нас бувають друзі, В яких широкий до безглуздя рот.