Чи то у кузні, чи у лузі Недавно стрілись давні друзі. — О, скільки літ і зим!.. — Гукає Клим. — Еге ж, чимало їх водою змило, — На Клима дивиться й Гаврило. — Зосталось менше, ніж пройшло, на жаль. — Великих успіхів досяг, мабуть, друзяко?.. Адже ж добрячий з тебе був колись коваль. — Та то ж колись... В житті буває всяко — Уж я літ із сорок не кую, — Пошкріб Гаврило сиві скроні, — Перемінив професію свою — Занадто краплі поту в ній солоні. Тепер на маковім зерні Малюю візерунки я чудні. І знаєш — змалював уже я півмачини: Навкіл, по ободу — квітки, Окремо — хвостики, окремо — пелюстки, А в центрі звірі: ноги, вуха, спини... — Чого не втнеш за сорок літ!.. — Клим хитро глянув на носки чобіт, — А я відстав. І вже не жду на переміну — Точу свою шістнадцяту турбіну. * * * Учора Клима я вітав — Сімнадцяту почав. Я привітав би, звісно, і Гаврила, Бо перейшов він з маку на горох, Але несила — Язик ураз чомусь присох.