Чи то у кузні, чи у лузі
Недавно стрілись давні друзі.
— О, скільки літ і зим!.. —
Гукає Клим.
— Еге ж, чимало їх водою змило, —
На Клима дивиться й Гаврило.
— Зосталось менше, ніж пройшло, на жаль.
— Великих успіхів досяг, мабуть, друзяко?..
Адже ж добрячий з тебе був колись коваль.
— Та то ж колись... В житті буває всяко —
Уж я літ із сорок не кую, —
Пошкріб Гаврило сиві скроні, —
Перемінив професію свою —
Занадто краплі поту в ній солоні.
Тепер на маковім зерні
Малюю візерунки я чудні.
І знаєш — змалював уже я півмачини:
Навкіл, по ободу — квітки,
Окремо — хвостики, окремо — пелюстки,
А в центрі звірі: ноги, вуха, спини...
— Чого не втнеш за сорок літ!.. —
Клим хитро глянув на носки чобіт, —
А я відстав. І вже не жду на переміну —
Точу свою шістнадцяту турбіну.
* * *
Учора Клима я вітав —
Сімнадцяту почав.
Я привітав би, звісно, і Гаврила,
Бо перейшов він з маку на горох,
Але несила —
Язик ураз чомусь присох.
