Кіт-сміливець

Коли Рябки й Сірки втекли не знать куди,
        Напався Кіт на вовчу зграю:
            — Куди?..
Я кишки випущу й на палі намотаю!..
    Вовків не взяв, звичайно, переляк —
    Вони тих слів, можливо, і не чули,
        Але лучилось так,
    Що з хутора у поле повернули.
    — Ото герой!.. Ото мастак!..
        Ото котище!.. —
    Отой кричить, оцей гука. —
    Відкіль лише сміливість отака?..
— Еге ж, на крок від смерті був!..
            — Ні, ближче!..
    А Кіт собі тихенько муркотить —
    Йому поміряти чомусь-то не кортить.
За скільки кроків від Вовків було... горище.