Сам собі поет

...Щось плів у риму і без рими...
Дід Самійло у всьому дійшлий.
— То ти, як не брешеш, при віршах?
Помагай-бі, якщо при таких, як Шевченко...

...телесується в серці,
вовтузиться щось на губах,
а потім зненацька вкинеться в руку,
з неї — в ручку,
з ручки сміється і плаче в папір.
Жодного ока, можливо, не діжде,
а сміється і плаче, дурне,
від себе — в собі — і до себе...
Володимир Затуливітер
Щось в риму і без рими плетучи,
Наткнувся раз я на Самійла-діда.
Питає він мене: «Це ти при віршах чи
Клянеш усіх, бо зранку не поснідав?»

Кажу йому: «Я, діду, сам собі,
Себе крізь себе, при собі віршую.
Сам під собою, сам і на собі,
Сам слухаю себе і сам не чую.

В часи натхнення просто з рук моїх
Вилазять на папір самі собою вірші.
Як руки втомляться — тоді вже пруть із ніг,
І, знаєте, нітрішечки не гірші».

У діда очі поповзли на лоб.
«Ти що, — пита, — ногами вірші пишеш?
Шевченко, думаєш, сказав би що,
Якби таке почув?» А я йому:
        «Облиште
Мене критикувать! Бо я є сам.
Для себе у собі собою снюся.
Чим сам насамив — тим і написав,
Й самого Новиченка не боюся».

«І видають таке? — із жахом дід спитав. —
Хто ж це чита? Кому «самню» цю треба?
Ти б ліпше, голубе, себе за себе взяв
І сам би заштовхав це все назад у себе...»