Анатолій Янченко

Сам собі поет

...Щось плів у риму і без рими... Дід Самійло у всьому дійшлий. — То ти, як не брешеш, при віршах? Помагай-бі, якщо при таких, як Шевченко... ...телесується в серці, вовтузиться щось на губах, а потім зненацька вкинеться в руку, з неї — в ручку, з ручки сміється і плаче в папір. Жодного ока, можливо, не діжде, а сміється і плаче, дурне, від себе — в собі — і до себе... Володимир Затуливітер
Щось в риму і без рими плетучи, Наткнувся раз я на Самійла-діда. Питає він мене: «Це ти при віршах чи Клянеш усіх, бо зранку не поснідав?» Кажу йому: «Я, діду, сам собі, Себе крізь себе, при собі віршую. Сам під собою, сам і на собі, Сам слухаю себе і сам не чую. В часи натхнення просто з рук моїх Вилазять на папір самі собою вірші. Як руки втомляться — тоді вже пруть із ніг, І, знаєте, нітрішечки не гірші». У діда очі поповзли на лоб. «Ти що, — пита, — ногами вірші пишеш? Шевченко, думаєш, сказав би що, Якби таке почув?» А я йому: «Облиште Мене критикувать! Бо я є сам. Для себе у собі собою снюся. Чим сам насамив — тим і написав, Й самого Новиченка не боюся». «І видають таке? — із жахом дід спитав. — Хто ж це чита? Кому «самню» цю треба? Ти б ліпше, голубе, себе за себе взяв І сам би заштовхав це все назад у себе...»