Сиропташечки

Ой, оце чудне дівчатонько, ойя.
Щосуботоньки їзде з містонька
До бабоньки, до бабусеньки, ой...
Аж зімліє бабусина хата, ойойой,
Хата, хатуся, хатинонька,
Хатусенька, хата стріхівна, ой...
А бабище все шупортається, ойя,
З кочергами, з баняками, з банячищами.
А дівуля, дівчиннна, дівувальниця
До кожуха, кожушенька так і горнеться.
А бабуся, бабулиня, бабусенція
До дівчиська, дівчиниська так і тулиться —
Сиротина ж, сиротуля, сиропташечка,
Бабумамця, бабутатко, бабусонечко...
Іван Драч
Як прийшов я до хатусі, ойойой,
До столичної хатулі, до хатиноньки,
До багатоповерхової без стріхи, ой,
Де солідне видавництво розмістилося,
Та й запитую редактора суворого:
— Як ся має моя збірочка, збірюшечка,
Виплекана мною збірюшенція?
Чи ще довго будете, ойоєчки,
З випуском її у світ вовтузитись,
Бо ж читацька маса з нетерпіннячком
Жде її, ніяк не дочекається.
А редактор, редакцюга, редакцюшинька,
Вбік відклавши чорну авторучку, ой,
Усміхається, мов сонечко, у кріслоньку.
— Не хвилюйтесь, дорогесенький наш авторе,
Все іде за планом, за планусеньком,
Шеретуєм, провіваєм, чистимо...
Скоро вже любителі словесності,
Шанувальники того письменства красного
Порадіють вашій збірці, оєчки,
Збіркокнижці, збіркопташці, збірюшенції...
Повертався я додому заспокоєний:
Добре, що у видавничих хатоньках
Є такі редактори добресенькі —
Бабумамці, бабутатки, бабусонечка,
Котрі ревно опікають сиропташечок,
Віртуозів слова верлібристого.