Випив і закусив

Мені здалося в час нічний,
Що небо — миска темно-синя,
А місяць — як вареник золотий.

Солодкого коханим я напивсь,
А вкусив розлукою гіркою.

Яснолиций променистий місяць
Загляда з висот у нашу миску
І серпом начищеним до блиску
З дна хапає галушки смачні.
На дубі жолудь, я в долині...
Іван Хоменко. З різних збірок
Місяць, наче вареник, стримить,
Небеса ж — як полив’яна миска.
Я долину до тебе за мить,
Хоч дорога, признаться, неблизька.

Я кохання тобі принесу
(Якщо тільки, дай боже, долину!)
І полтавську смачну ковбасу,
Огірків банячок й цибулину.

Рушив я із пакунком вперед,
Бо навіщо в цім разі бариться...
Думав я, що вуста твої — мед.
А вони ж — як московська гірчиця.

Ти мене вже гукала давно,
Я й прийшов так, як ти говорила,
Думав я: в тебе буде вино,
А напився води із барила.

І тепер я зазнав самоти,
Як на дубі осінньому жолудь,
І не знаю, куди мені йти:
У «Дніпро», «Рад. письменник»
                             чи в «Молодь».