О небо!

А з неба гримить
трав благовіст...

Артеміда Ольвійска... дівчина...
Дівчино, підожди!

...штовхаю двері —
             у Стожари.

...просто хурделиця зір,
а я в колисці...

Там дзвонить криниця давня
                        в імлі, —
якраз навпроти
            Волосожару.
Ми блукали в зорях, захмелілі.
Олександр Дробаха
Народився я
             під часті зблиски:
вколо мене зорі — блись та блись!
Я малим не випав із колиски.
Це вже згодом з неба я зваливсь.
Але, поки впав,
що аж боліло, —
повитав я в небесах усмак,
наблукався в зорях захмеліло,
геть увесь оглянув зодіак.
А коли вчинилася тривога,
благовісно гримнувши в імлі,
от тоді навпроти Козерога
стало ясно:
             я вже на землі!
Тільки й досі сняться
зорі, хмари
і раніше знаний апогей.
Відчиняю двері у Стожари —
а назустріч...
              теща із сіней.
Чи, скажімо, статую античну
пригорну в ольвійському саду,
...Так весь час.
                Куди лише не тицьну,
завжди пальцем в небо попаду!