Невдалі гостини

Сонцю, встань сьогодні рано,
а ми ще раніше,
мають прийти марсіяни
послухати вірші.
. . . . . . . . . . . .
Про зірки і про сузір’я
будем говорити.
І у нас серед подвір’я
заспіваєм «Жита».

Хай розкажуть марсіяни
там, у себе вдома,
що на землі Нагоряни —
станція відома.
Віра Китайгородська
Чи для форсу, чи для фарсу,
але вранці-рано
прилетіли гості з Марса
прямо в Нагоряни.

Прошмигнувши понад плаєм,
сіли на подвір’я.
— Тут, — питають, — проживає
поетеса Віра?

І гуртом заторохтіли
з явним інтересом:
— Ми послухати б хотіли
вірші поетеси!

Вийшла ранньої години
поетеса з хати,
узяла свій вірш «Гостини»
і — давай читати!

Про пришельців з високості,
про зірки й сузір’я...
Та не витримали гості
посеред подвір’я.

І, ракетою стрімкою
дременувши миттю
від поезії такої,
щезли за блакиттю.

З того часу Нагоряни,
що відомі всюди,
а не те, що марсіяни, —
обминають люди.