Ведмідь та злість

У темному ялиннику між лісових угідь,
Де за ялицею шумить ялиця,
Ішов розлючений Ведмідь,
Йому сьогодні настрій зіпсувала Ведмедиця.
От він тепер шукав, на кому б злість зігнать:
«Хіба що ці дерева поламать?
Але ж вони стоять, неначе первозданні.
Хіба що за хвоста схопить Лисицю
Та кинути в колючу глицю?
Але ж вона завмерла у святій пошані.
Чи, може, завернути до старого гаю
Та випити цеберку медограю,
А потім вже зчинити бучу вдома?
Але ж тоді й на очі не показуйся нікому,
Та і який то мед — бурда з кислиць і слив».
Отак Бурмило думав і ходив,
Ходив і думав так годин із шість,
Аж поки вся не вийшла з нього злість...
Потому повернувся у барліг
І тихо спати ліг.

Яка, ж спитають люди, в байці сила?
Слід би повчитись декому в Бурмила!