Пригоди з Ведмедем

Перша пригода з Ведмедем

Бурмило вулик меду з’їв
І обсмоктав усе до воску,
А потім на колоду сів
І річ повів... про соску:
— Воно, звичайно, штука цінна... от...
Мале заверещить,
А ти малому соску в рот:
Мовчи, — воно й мовчить!
Та на сьогодні все це застаріло,
Питання в нас нової соски вже назріло...
Отож на даному етапі
Я пропоную дати хід ведмежій лапі!
Я все життя смокчу її і запевняю —
На сотню сосок лапу цю не проміняю... —
В розмову встряла Шкапа:
— Ведмежа лапа
У нашій практиці нове,
А все нове нехай живе!
— Нехай живе! — всі крикнули щосили,
І магазин ведмежих лап відкрили.
Аж тут біда спіткала Цапа:
Застряла в роті клята лапа!
Тягли усі, тягли — і Цапа задушили...
Зчинився в лісі галас, гам:
— Не кожний винахід підходить нам!
Всі крикнули і за ломаку, —
Бурмила треба гнать... нехай ведмежий син
Не міря всіх на свій аршин!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І геть прогнали лобуряку!


Друга пригода з Ведмедем

Блукав довгенько клишоногий без роботи.
У череві ні рісочки, наїстися охота,
Та їжу де знайти? Ледь-ледь не здох.
Іде він лісом: ох та ох!
Аж тут Осел: — Ведмедеві — привіт!
Ніж проклинати білий світ
І власну шкуру,
Йди працювать до байкаря в літературу! —
Ведмідь поглянув косо: — Добра вість,
Але чи цей байкар мене не з’їсть?
— Та що ти, що, Бурмиле мій!
Байкар — то хлопець свій... —
Повірив наш Ведмідь, до байкаря побрів.
Той не спитав його, чи пив, чи їв,
А зразу закрутив, як кажуть, гайку —
Почав ганяти з байки в байку:
То наш Ведмідь — директор, то він — зав,
То — робить доповідь, то — ловить гав,
То — п’є горілочку, то — пиво,
І як на диво
Примусив залицятись до Слонихи.
Ведмідь набрався стільки лиха,
Такий найшов на нього страх, —
Упав.
       Лежить у непритомності глибокій.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Гадаєте, байкар йому дав спокій?
І непритомного тягає по байках!