Повість про десять смертей і народжень одного поета

Жив поет. Шукав квартири.
Гнівні він створив сатири,
І на шпальтах всіх газет
Дуже сердився поет.
Рецензент сказав: — Разючий,
Народивсь сатирик злючий,
Як їжак, колючий!

Потім байку про осла
Написав поет зі зла,
Бо нікчемні ці осли
На шляху у всіх були.
Рецензент сказав: — Чудово!
Байкаря почули слово —
Все в осла типово!

Ось знайшов поет хатину,
І в ту радісну годину
Закипіла в жилах кров —
Вірша бахнув про любов!
Рецензент сказав: — Тепер
Як байкар ти, друже, вмер,
Дуба дав ти як сатирик —
Народивсь як лірик!

Через місяць гумореску,
Повну дивного гротеску,
Наш поет надрукував,
Річ таку веселу втяв,
Рецензент зайшовсь від сміху
Та сказав: — Це не на втіху!
Бо умер ти як сатирик,
Бо умер ти вже як лірик,
Дуба дав ти як байкар,
Як байкар і газетяр —
Проявив ти інший хист, —
Народився гуморист!

Опісля цього прогресу
Написав поет наш п’єсу,
Ще і нарисів зо два,
І роман «Земля співа»,
І сценарій, і для ладу
«Героїчну» дав баладу.
Рецензент сказав: — Задуже!
Ти вже виписався, друже,
Вмер давно ти як байкар,
Як байкар і газетяр,
Дуба дав ти як сатирик,
Припинив життя як лірик,
Дух спустив як гуморист,
Драматург і нарисист —
Народився баладист!

Де взялись в поета діти,
Так поет почав радіти,
Що свої чуття гарячі
Вклав у вірші він дитячі.
Рецензент сказав: — Кінець!
Звівсь нінащо наш співець,
Вмер давно він як байкар,
Як байкар і газетяр,
Дуба дав він як сатирик,
Припинив життя як лірик,
Дух спустив як гуморист,
Драматург і нарисист,
Романіст і баладист,
Зовсім згинув чоловік —
Впав в дитячий вік!

Та поет на радість нам
І на зло усім смертям
Видає нове й нове:
Він не вмер — живе!