Вовкодав

На Поліссі є село,
Ще одна Каховка.
В тім селі Мороз Павло
Уколошкав вовка.

Задушив на смерть, всерйоз,
Власними руками!
Ось який Павло Мороз
Здраствує між нами!

Сам ніякий не силач,
Не який хоробрий,
Хоч косар, сівач, орач
І молотник добрий.

— Розкажи ж нам, як було, —
Попросили люди.
— Так було, — сказав Павло, —
Йду вночі я з Буди

Через наш колгоспний двір.
Раптом із кошари
Пре якийсь на мене звір,
Засвітивши фари.

Розігнавсь та як стрибне,
Загарчить, завиє.
Тільки я, не він мене,
Ухопив за шию.

...Аж уранці, вже при дні
Пташниця Людмила
На звірюці тій мені
Руки розчепила.
— Молодець!
— Герой Павло! —
Тільки й чути всюди.
Загордилось ним село,
Запишались люди.
Та Павло тут поспішив,
Сам собі дав маку...
— Я, — говорить, — задушив
Вовка з переляку.