Щиросерді земляки

Душа в Панька і добра, й щира,
І справедлива, і м’яка.
За це народ на бригадира
В колгоспі й висунув Панька.

Старого скинули — був грубий
І надто дбав про власний рот.
Народ людей хороших любить,
Бо й сам хороший в нас народ.

І вже, коли місцева влада
Є саме та — в його очах, —
Він з доброти своєї ладен
Втопить її в могоричах.

...Тож навалились чесні люди
Й на добродушного Панька.
Підстерігають скрізь і всюди, —
Той проводжа, той заклика...

Колись, було, лише у свято
Хильне Панько — і нітелень.
Тепер він п’є щодня й завзято
І сам співає вже пісень.

Колись, було, підкрутить вуси
І йде селом, як на парад!..
Тепер, як кажуть, «гонить гуси»:
Крок уперед, а два назад...

До бригадирства в хаті в себе,
І тільки в себе в хаті спав,
Тепер же часто просто неба
Хропе товариш там, де впав.

Бо кожен прагне бригадира
«Прийняти» краще, ніж сусід,
І порадіти потім щиро,
Що пригостив його як слід...

Колись попід ручки додому
Вели Панька. А через рік
Обходить почали сірому
Або відводять очі вбік

З чуттям співжалю, не огуди.
А завтра знов могоричі.
І могоричать чесні люди,
А не якісь там ловкачі.