Невдаха

Є й такі, що мріють тихо
Все життя прожити!..
Але, бий же його лихо,
Як то це зробити?!
Мучить Васю це питання,
Розв’язать — несила.
Якось хлопця в час гуляння
Думка осінила,
Що піднятися на службі
Можна аж до неба,
Тільки жити в мирі й дружбі
Із начальством треба.
Треба вміти похвалити —
Де тайком, де гласно,
Поклонитись, догодити
З усміхом і вчасно.
Аж до ніг йому вклонились
Липи й клени в сквері,
І здалося — розчинились
Перед ним всі двері.
Гульк! Директора дружина
В липовій алеї.
Він розправивсь, як пружина,
І помчав до неї.
Усміхаючись привітно
(Мав таку він звичку),
Виціловує тендітно
Білу рукавичку.
А затим почав співати
Пісеньку облесну:
— Ви покликана вкрашати
Все, і навіть весну!.. —
Аж упрів, аж утомився,
А вона байдужа.
«Що за біс?» І заходився
Вихваляти мужа:
— Серце в нім таке привабне...
Всім би таку вдачу!
Як почую, що заслабне,
Вірите, аж плачу... —
Жінка вислухала й каже:
— Не старайтесь, Вася,
Хай він, клятий, камнем ляже,
Я з ним розійшлася!..