На полюванні

Виїхав Ступак Охрім
У неділю зрання
Із начальником своїм
В ліс на полювання.

Був начальник той лиш зам,
Зам — і то не перший.
Та й Ступак начальник сам,
Правда, значно менший.

Як до няньки, звик Охрім
До начальства свого, —
Все, було, погодить з ним,
Сам не втне нічого.

Отже, виїхав Охрім
У неділю зрання
Із начальником своїм
В ліс на полювання.

В лісі тиша-німота,
Вітерець лиш віє,
Скрізь така вже красота,
Аж душа радіє!

Пролітає сніг-сніжок
Над усім районом...
І мисливці на лужок
Рушили загоном.

Враз Охрім напав на слід
(Зайцю не до жарту!),
Звів рушницю, сам аж зблід,
Звісно, від азарту.

Серце в грудях так-так-так,
Не стає вже духу.
Й шепче сам собі Ступак:
— Ні пера ні пуху...

Раптом куць! За метрів п’ять
Сів і вухом водить.
Треба б тут якраз стрілять...
Але з ким погодить?!

Заєць виждав і сказав:
— Та пішов ти к бісу! —
Язика ще показав
Та й подавсь до лісу!