Мисливець та рибалка

Іще надворі й не сіріє,
А Клим уже до річки йде,
Кипить вода, де ятери є,
Та щука плеще де-не-де.
Дід Клим закришує приманку,
Вудки тихенько закида.
Тепер хоч грім нехай — до ранку
Не сколихнеться борода.
Він може так просидіть осінь,
Очей не звівши з поплавців.
Йому й байдуже, що на носі
Рудий комар нахабно сів.
Дід Клим сидить, не ворухнеться.
(Благословляється на світ).
Охрім підкрався, став, сміється.
Мисливець він — і також дід.
Рушницю звів понад водою
Та — бах!
      І сам не знав куди.
Дід Клим із ляку бородою
Дістав зеленої води...
— А щоб не втрапив ти до хати...
Тут підсікти було пора... —
Клим на Охріма став кричати,
А той підносить комара,
Якого, правда, розчавучив
У себе на щоці Охрім.
— Ти не кричи. Ось, бач, улучив
На носі, — каже, — на твоїм. —
У Клима піднялось волосся,
За бороду біліший став,
Охрім же бачить, що вдалося,
І заходився, і почав:
— Комаху всяку... що ж до птаха, —
Прицілюся, і — амба, й край.
Ось ти послухай:
             у солдатах
Зо мною був такий случай. —
Охрім протер кошлаті вуси. —
Лежу в окопі. Темнота!
Аж чую, десь гелгочуть гуси.
Я з кулемета тра-та-та!..
І скоїлося щось скажене —
Такий пішов по лісу гук...
Упало, просто біля мене,
Ти думав, скільки б?
            Всі сто штук... —
Як видно, вже у діда Клима
Минув недавній переляк, —
Охріма змірявши очима,
Промовив згорда: — Пхі, пустяк!
От я колись впіймав був сома,
Ото, кажу тобі я, да!
Такий катюга, як півдома,
Аж сіла у Росі вода.
А це, по всьому примічаю,
Ще з ночі зудило мене,
Не знаю що, але піймаю
Щось неймовірне, щось страшне.
— А я, — сказав Охрім Вередя,
Протерши сиві вуса знов. —
Оце полюю на ведмедя. —
Постояв трохи і пішов.
Колючий, гострий, паче піка,
Весь наїжачився дід Клим:
— Таке верзе, таке базіка,
Та з ким ти діло маєш, з ким? —
...Вже й день мина.
                Рибалка грима,
Піймавши бобирів штук п’ять:
— Нестиме скоро чорт Охріма,
Ой буде, шельма, глузувать! —
Збирає вудки нещасливець,
На другий бік убрід бреде.
Аж гульк, через проса мисливець,
Як ніч похмурий, злий іде.
Угледів, горопашний, Клима,
Розправив плечі та й пита:
— Ну, як? — і блудить сам очима.
Дід Клим йому відповіда:
— Ай запопав же я рибину,
Та перервав навпіл — скорблю...
Одніс додому половину,
А другу знов оце ловлю.
— А я, — Охрім на те рибалці, —
Стріляв у коршака. І от,
Дивлюся, падає у балці.
І що б ти думав?.. Самольот
Одної вражої держави.
Оце біжу, щоб заявить. —
Тут Клим і каже:
            — Кепські справи,
Обох баби нас будуть бить.