«Божок»

Уся біда його у тому,
Що він себе, на людський сміх,
Вважає першим геть у всьому
І зневажає майже всіх.
Це вбили змалку ще втямки
Йому його ж таки батьки,
Їм помагали в цій турботі
Улесливі й дяді, й тьоті.
Отак він жив, отак зростав
І так «божком» домашнім став,
А на роботі цей сірома
Не виділявся анічим,
Та вимагав, щоб так, як дома,
І тут всі панькалися з ним.
Оскільки ж цього не було,
Його труїти стало зло.
«Божок» спалахував одразу,
Як десь відзначили кого.
Він успіх друга як образу
Приймав до серця до свого...
«Їм аплодують, відзначають,
Лише мене не помічають...
Та я держуся, не тужу,
Я вам себе ще покажу!..»
За лікті сам себе кусав,
На пні від злості усихав,
І от почав «божок» метати
З паперу блискавки й громи...
Став наклепи на всіх писати,
Став нишком діяти, з пітьми...
Добивсь, нарешті, він свого —
Таки помітили його.
— Еге, — пішло серед народу, —
Таких не треба нам і духу! —
І витягли на чисту воду
Цього «божка» за свинські вуха.