— Розумний чоловік, а що ти намолов? Ну як ти міг мене критикувати? Живемо ми і будем жити знов В одній, як кажуть, хаті. А ти... мене! При всіх! Розумно? Сміх! Підлеглі, чув я, говорили нишком: «Він розумаха біля книжки. А у житті, неначе пень, Анітелень!» Подумай! Що з тобою буде? Та засміють розумні люди! Отак людина йолопом стає. Чого мовчиш? Напевне, так і є? — Глупота, думаю, не вічно буде жити, Тож мудрому не гріх і в дурнях походити!
