Євген Васильченко

Пошився в дурні

— Розумний чоловік, а що ти намолов?
Ну як ти міг мене критикувати?
Живемо ми і будем жити знов
В одній, як кажуть, хаті.
А ти... мене! При всіх!
Розумно? Сміх!
Підлеглі, чув я, говорили нишком:
«Він розумаха біля книжки.
А у житті, неначе пень,
Анітелень!»
Подумай! Що з тобою буде?
Та засміють розумні люди!
Отак людина йолопом стає.
Чого мовчиш? Напевне, так і є?
— Глупота, думаю, не вічно буде жити,
Тож мудрому не гріх і в дурнях походити!