Порося

Маленьке Порося спитало у Бика:
— Чи можу я великим стати,
Щоб славу і пошану мати?
— Тут, братику, історія така:
Потрібна праця — бо від неї сила.
І ще раз праця — волю гартувать.
І ще раз праця, коли хочеш знать.
Тебе ж лінивим матінка зробила.
Свиня, почувши ці слова,
Шепоче Поросяткові: — Дурниця!
Нам ця порада не годиться —
Занадто у Бика премудра голова.
А нам якого треба хисту?
Щоб стать великим — слід побільше їсти!
І ще запам’ятай: для праці є Осли,
І не хвилюйся, що брудне ти з виду.
Ми всі такими змалечку були.
Лягай в калюжу, жди обіду.
І Порося лягло. Коли ж обід настав,
Наїлось вдосталь, напилося,
І знову у калюжі простяглося.
І день за днем отак минав...
А далі?
Не пишеться, немовби щось спиня,
Бо з Поросяти виросла Свиня!

Якої ще для нас моралі?!