Баранячий фасад

Якось-то на широкий лан
Привів отару зляканий Баран:
— Дивіться: буряки ростуть біля дороги…
— Де? Де? Та тут же бур’яни!
— Розмови! Сказано, що тут ростуть вони! —
Баран наставив роги. —
Так от, даю вам строку день.
Всі бур’яни — під пень!
Щоб тільки гичка зеленіла! —
Отара похапцем до діла.
Скубе бур’ян, аж гай шумить
І раптом (вирішальна мить!)
Вівця, відбившісь від отари,
Посеред лану бур’янець з’їда.
Біда!
Баран бігцем до незугари.
— Хто в гущину полізе цю?
Біля дороги треба виривати!
— Так бур’яну ж і тут багато…
— Чи бачили таку дурну Вінцю?
Їй силу діти ніде!
Начальство ж по дорозі завше їде!

І нині прибуло, та не з фасаду,
А пішки виринуло з саду.
Крізь бур’яни потрапило на лан,
І гірко-гірко чухався Баран.