Бабка і Мурашка

Бабка крильцями махала
Ціле літо день у день,
А про зиму — нітелень.
Та зима її застала.
А в мурашнику, до речі,
Все — і в піч є, і до печі.
Та сумує мурашва:
Бабка, певно, ледь жива?
Чом не йде вона просити,
Як ото колись було?
Може, їй ні їсти-пити
І зруйноване житло?
Ось Мурах найбільш гарячий
Все узнати рушив сам.
Бачить: дім стоїть добрячий
(От якби такий і нам),
Витирає добре лапи,
До кімнати загляда:
Сита Бабка на канапі
Розляглася молода
І регоче: — Ти, Мурашко?
Ну, привіт! Вертай назад!
Хоч зимі не кожен рад,
Та мені не буде тяжко.
Нам до цього не звикать,
Можу вік протанцювать;
В мене є, як бачиш, хата
І міцненька шия тата!