Ще одна жертва моди

— Здирай, Ромко, це ганчір’я! —
Влетівши до хати,
Зінька кинулася з ходу
Килими знімати.

— Тільки-що мені сказала
Конючиха Нонка,
Що килими вже не модні,
А модна клейонка.

Біжи ж мерщій до крамниці,
Щоб не розхапали!
Обклеїмо клейонкою
Кухню, спальню й залу.

Цілий тиждень Зінька з мужем
Клеїли, латали...
Зате стіни у кімнатах
Райдужно засяли.

Через місяць знов команда:
— Здирай цю холеру!
Я побачила у Феньки
На стіні шпалери.

Імпортні, модерні, Ромо,
Ну такі ж гарненькі!
Я від моди не відстану!
Що я гірше Феньки?

Дістань мені їх де хочеш!
— Послухай-но, люба...
— Не переч! Як не дістанеш,
З горя вріжу дуба!

Десь прочула, ніби модна
Лакова підлога
Й таке зняла, що примчала
«Швидка допомога».

Вийшло по її: підлогу
Шкребли, лакували,
Поки блискітки сліпучі
На ній не заграли.

Стала в грізну позу Зінька
И мовила по тому:
— Гляди, станеш на цю красу,
Прожену геть з дому!

І до спальні, мій миленький,
Забувай дорогу!
Постелю тобі матрацик —
Спи біля порога.

Сама Зінька прокрадалась
У ту спальню нишком:
Розганялась і з порога
Стрибала у ліжко.

Як почала ще й за стелю
Гризти Зінька Рому,
Не витримав, бідолаха,
Та й чкурнув із дому.