Верблюд, Баран та Бик

(За Джалаліддіном Румі)

Верблюд, Баран та Бик дорогою ішли
І в’язку сіна свіжого знайшли.
— А як поділимось? — Баран розхвилювався. —
Хай, може, старший з’їсть? Однак не стане всім.
— Що ж, — мукнув Бик, — є певний сенс у тім,
Розповімо ж усі, коли хто й звідки взявся.
— Я, вискочив Баран, — зробив свій перший крок
В отарі тій, що пас її пророк.
Бик заревів: — Тягатися зі мною?!
Та на мені Адам орав город сохою!
Здивований Верблюд наслухався брехні,
За сіно — хоп! — підніс угору в’язку:
— Не тверджу, що обидва ви брехали, ні,
Але скажіть, зробіте ласку:
Коли ви будете такі, як я тепер?
Вам скільки жити літ і скільки з’їсти порцій,
Щоб досягти моїх пропорцій?

Як думаєте — хто сінце пожер?