Ведмідь у заповіднику

У заповіднику завгоспа бракувало.
Слон бідкався: — Просилось їх чимало,
Та в кожного гріхи довжезні, як хвости...
А до майна їх тільки допусти!
— Бери мене, — підсунувся Бурмило, —
У мене хвіст — куцак. Я справлюсь любо-мило.
Та й сили в мене — тільки глянь!
І сталось: на посаді наш Кошлань!
До осені сяк-так Ведмідь крутився.
На перевірці Слон за голову схопився —
У заповіднику ще гірше, як було:
Де витоптано вщент, а де — все заросло.
— До біса! — Слон реве. — Звільню!
— Не маєш права!
Ти тільки спробуй! Ось... на тебе сім заяв,
Що ти затискувач, яких ще світ не знав.

Чи бачили, який проява?
Такий між нами часом виплива:
Обов’язків — ні-ні, самі права.