Ведмідь, Лев та Дятлик

Ведмідь зібрав порушників закону:
Полаяти і дати їм розгону.
Тремтіли стовбури дерев
І листя в’януло — такий стояв там рев.
Лев, що присутній був од главку,
Аж совався, дер пазурами лавку,
Від задоволення яснів, немов квітник:
«Ведмідь — то сильний керівник!»
А як розпочались дебати,
Взяв слово Дятлик і почав довбати:
— Вам, Вуйку, довго спати гріх!
Вам, Вуйку, слід порушників порядку
Щодня ганяти, а не раз у рік...
А ви... — Ну, словом, Дятлик дав зарядку
І вже перед самим кінцем
Оздобив речення приперченим слівцем.
Тут Лев нервово звівсь, аж репнулася лавка,
І рикнув: — Ти! Дзьобатий друг!
Не гррає якось це: тррибуна й лайка.

У лайці вуйковій учув, бач, сильний дух,
А дятликове ріже слух.