Коти

    На ферму повернувсь Буланий.
Бідони у візку. Порожні. З-під сметани.
        Назустріч Кіт:
        — Привіт!
    Дозволь, обнюхаю бідони. —
    Та й — плиг на віз.
Бідони огляда, ледь в кожний не заліз.
Обнишпорив, нявчить: — Невже ти всю одвіз!
— Всю, як записано: півтонни.
— Та не бреши! Украв же, далебі!
— Та як ти смієш, ти!.. — обурився Буланий.
— Бо знаю, — муркнув Кіт, — бо знаю по собі:
Якби мені вручив хтось віз такий сметани, —
Не бійсь, я б не чекав, щоб хтось мене навчив:
Невже б я у сметану вуса не вмочив?

Вбачають в кожнім суть свою погану
    Такі обжерливі коти.
Їм невтямки: і як життя пройти,
Щоб ке вмочити вуса у чужу сметану?