Ховрахи

— Добридень, любонько, — зайшовши в магазин,
        Бобер Куниці,
        Продавщиці,
        Пробасив, —
Чи є та книжка про бобрів, що я просив?
    — Та де там! Розхапали з боєм...
Ти уявляєш — півдесятка їх
Одна лиш Видра потягнула під пахвою,
А що вже решта — загубився й лік.
— Так, так, — зітхнув Бобер, — і кожному все мало...
    А скільки перше книг лежало!
Невже їх випуск так змаліти міг?
— Ні, ні, ще й навпаки: книг видається — гори,
Та є любителі — в гніздечка все, у нори, —
    Куниця так відповіла Бобру. —
Ось візьмем Ховраха. Книжками всю нору
Забив, порозпихавши по полицях.
Нікому не дає, не заглядав і сам...
Воно й не дивина, — закінчила Куниця, —
    Чи до читання Ховрахам?
У них єдине в голові — пшениця.

        Хіба б ото байки
        Писати про книжки?
    Про них складати величальні оди.
Та в ховрашків, котрим цей скарб — лише для моди,
    Доводиться пускати колючки.