Дід і лікар

(За Джалаліддіном Румі)

— Хворію! — скарживсь лікареві дід. —
Сльозяться очі, ноги — наче лід.

— То старість, діду, — лікар відказав.
А дід: — Погано бачити я став.

— У старості, шановна борода,
І сльозотеча, й нежить напада.

Дід: — Ниє спина, біль в дугу згина.
А лікар: — В тому старості вина.

Дід знову: — Їм, а користі нема.
А лікар: — Старість винна в тім сама.

Дід ще: — Я кашляю... І дихання важке.
А лікар: — Старість, бачиш, то таке...

Адже як старість в гості йде до нас —
Несе в дарунок сто хвороб нараз.

— Ну, йолоп! — крикнув лікареві дід. —
У тебе лікуватися не слід.

Хто дурня вчив, узяв би його грець?!
Є ж ліки, і коли б ще лікар був мудрець —

Давно в недузі стався б перелом.
Та ти ж як був, так і лишивсь ослом.

А лікар: — І дражливістю без меж
Ти старості своїй завдячуй теж.