Білка та Лисиця

Лисицю Вовк зустрів: — Чому далеко так
Обходиш ти мене? Чи це годиться?
— На відстані тримаюсь — то пошани знак, —
Задкуючи, відповіла Лисиця.
Вовк задоволений поплівся далі в ліс.
Аж чує Лиска — трісь! —
Десь хруснула у хащі гілка.
— А-а, — Лиска дзявкнула, — це ти, голубка-білка?
Ходи-но ближче, погомонимо.
— Е, ні, — їй Білочка, — таку зустрівши панну,
На відстані поштивій шану,
Як ти вовкам, віддаємо...
А Лиска знов: — Куди мені до тебе братись:
За тебе більшої тут панночки нема!..
Їй Білка: — Коли так, то маєш ти сама
Від нас на відстані шанобливій триматись.