Іван Сварник

Байки

«Нерішучий» Лев

Лев застудився, занедужав, зліг.
Його провідати Шакал умить прибіг:
— Дозвольте? Хворі? Дуже співчуваю.
Немає гірш, як кашлять без кінця.
Хоч я лише дохлятину вживаю,
Для вас дістав свіженького м’ясця.
За ним Лисичка швидко прибула:
— Я вам курятинки, шановний, принесла.
Сама приготувала лапками своїми, —
І потрошки почистила, і пір’я обскубла —
Старалась, як могла.
Скуштуйте, і хворобу мов рукою зніме...
Вовк барана живого приволік:
— Я пересвідчився: ото найкращий лік!
Ведмідь із вуликом ступає на поріг:
— Оце для вас я спеціально приберіг.
Цілющі ліки — липовий медок.
Проживете ще не один годок! —
Лев від обурення і гніву аж спотів.
Здавалося, вже й крикнути хотів:
«Ви, підлабузники бридкі і казнокради,
Плювать мені на ваші всі поради!
Терпіти вас не можу я у хаті.
Ач, краденим понабивали животи!
Ану, прокляті,
Киш під три чорти!»
Так, так! В три вирви гнати всіх
Лев мало не звелів,
Та раптом Лева... кашель одолів.
А як відкашлявся, сказав Левиці строго,
Понуро очі опустивши вділ:
— Чого стоїш, небого?
Хутчій проси за стіл!

В одному торзі знаю добре Лева.
У нього жінка — наче королева.
А сам він аж лисніє — роздобрів.
Ні, ні, крий боже, не бере він хабарів —
Чого нема, того таки немає
(Скажіть про це — піднімуть вас на сміх).
Він тільки подаруночки приймає
І то — не від усіх.