Грицько на груші

У темну ніч, у нічку дощову
Грицько в сусіда обриває грушу:
— Ще цю зірву.
                 І цю зірвати мушу...
А скільки ж їх нападало в траву!..
Та раптом грім —
Як трісне поблизу
Та як торохне!
А серце у Грицька від страху тьохне:
— Ой боженьку!
— Дозволь мені хоч злізти —
Не те, що красти —
Груш не буду їсти!..

. . . . . . . . . . . . . .

І що ж? Не крав. Не їв.
Цілком змінився!
Чи лиш тому,
Що щиро повинився?
То божий перст
Чи просто випадковість
Отак людині повернула совість?
Не дивно (глянь на пику його ситу),
Що Гриць до груш не має апетиту.
Живе він коло м’ясокомбінату,
І м’ясо крадене йому приносять в хату.