Умовний рефлекс

(Бувальщина)

Товарняк верстає гони,
рейки гне — торох-торох,
ззаду зчіплювач вагонів,
в нього спритності на трьох!
Поїзд ледве пригальмує,
вже й зіскочив, як циркач,
враз, де треба, підрихтує,
засюрчить! — і знов навскач.
До їзди хуткої звичний,
чуб мазутою пропах,
і не раз цей залізничник
придрімне на буферах.

Якось вечором дружина
постелила залюбки
для спання пухку перину,
вишивані подушки,
вдвох лягли,
             йому ж не спиться
серед тихого житла;
круть та верть, а молодиця
не без вигадки була.
Принесла куфайку сіру,
і стілець, і козирок,
чоловіка посадила,
в рота всунула свисток.

Він на спинку прихилився
і заснув, як херувим;
спить трудяга, розімлівся,
гріх сміятися над ним.

Як згадаю, рідна мене,
скільки хлопців золотих
перегинуло тружденно
по ночах на рейках злих!

Мчить наш поїзд, тьма підступна,
і освітлення скупе,
хто вмостився на приступці,
хто в кабіні, хто в купе.

І мигають семафори
застережливо навстріч,
звички наші, мов ресори,
крізь життя — і день, і ніч...