Атеїсти-егоїсти

Нашим хутором улітку
йшли два Цапи напідпитку
і, стомившися гульбою,
гомоніли між собою.
«Чом, — питає менший, — скрізь
дуже хвалять атеїзм?»
Другий мовив: «Це так просто —
кожен сам собі апостол,
знай — живемо тільки раз, —
об паркан рогами хрясь! —
ні страху, ані свячення...»
«По мені таке учення,
все візьмемо від життя!»
І городами — гаття.
Розходилися гульвіси...
Де не взявся Вовк із лісу,
їх без сповіді схопив,
геть роздер обох Цапів.
Ще й подав свій вовчий бас:
«Ми живемо тільки раз!»

Атеїзм — ото наука,
йде у голову без дрюка,
ти з мораллю — а цей шкет
в очі пхикне: «Бога нєт!»
Той на братчика ізкоса
строчить чорного доноса,
щоб пропхнутись на Парнас,
бо — «живем один лиш раз!»
Цей — пасивно протестує
і шприцом себе мордує,
знає шик і модний джаз,
бо — «живем один лиш раз!»
Той цитатами обклався,
він би й чортові продався,
з орденів — іконостас,
бо— «живем один лиш раз!»

В мутноводді ловить рибку,
свій народ, неначе липку,
обдирає повсякчас,
бо — «живем один лиш раз!»

Жаль мені тих атеїстів,
для таких — аби наїстись,
їм сумління не указ,
бо — «живем один лиш раз!»
Ой, зачахли у задушші
їх сліпі цапині душі.