Десь Терентій причастився, Ледь уповз до хати І, безсилий, примостився На підлозі спати. От проснувся в ніч глибоку, Ворухнувся трошки. Що це? Знизу, зверху й збоку Дошки, дошки, дошки... Колька в серденько штрикнула, Скрикнув, затрусився. Жінка світло увімкнула: — Що тобі? Збісився? Виліз, стогнучи, з-під лави, Очі звів совині: — Тьху! А я подумав, Клаво, Що вже в домовині!
