Відкиньмо зайве

Замислив Скульптор вирубать з граніту
Одну персону, вельми імениту,
І так своєму Учневі сказав:
— Щоб камінь цей належних рис набрав,
Відкинь все зайве!
Я ж буденних справ
Чимало маю — от їх уладнаю
Й прийду побачу, що ти людству дав!

Пішов наставник. Учень не гуляв,
Одразу взявся працювати ревно,
Щоб настанову виконать як слід.
(Мистецтво щире — то горіння плід,
Свідомий цього Учень наш напевно!).
От скульптор повернувся до майстерні,
І зрушення побачив не мізерні…

— Учителю, належно оцініть:
Відкинув я, що марно тут стоїть:
«Три грації», «Кіприду» і «Кіхота»
Віднесено все ген, аж до болота,
Щоби не заступало мені світ,
Бо я вже став довбати і граніт. —

Учитель не нараз спромігся слова:
— Я щойно там привіз на зиму дрова.
Ти порубай їх, затопи камін,
Тоді й з гранітом ліпше піде мова,
Бо холоду боїться надто він.
Зима ж, як бачиш сам, уже на носі!
— А ви хіба не втямили ще й досі?
Я носа вже відкинув, щоб не вплинув
Він на персону — не псував картину…

Як про скульптуру де з ким зайде мова —
Порадьмо їм: рубайте ліпше дрова!