Лисиця й Заєць

Собаки з ферми Лиску гнали. Бідолаха,
Щоб врятувати шкуру, не шкодує ніг:
    Тікає, не питаючи доріг,
Від страху вже не оха і не аха, —
Бо де там ахать, як лихе собак несе.
Аж ось з-за повороту мчить машина.
        Лисиця луп очима
    Та вслід за нею на шосе,
І так бере — ось-ось наздожене.
    А нищечком собі міркує:
«За нею побіжу, то не знайдуть мене.
    Як далі бути — зметикую,
Дивися, ще й загубляться сліди...»
Коли це Заєць їй гукає з жита:
— Куди біжиш так, мов несамовита?
Дивися, щоб не трапилось біди!
— Змагаюсь, друже! — гавкнула Лисиця. —
Хто швидше добіжить ген-ген туди,
    В оту долину, де криниця.
— А ззаду що за звірі он біжать?
— Ото?.. Та судді, золотко. Щоб знать,
    Хто у змаганні переможе.
Ти тут стрибай, мені і це поможе,
    А приз і славу — пополам,
        Або і все тобі віддам.
Сама ж в кущі тихенько зирка.
Зрадів Зайчисько, застрибав,
    А тут собаки гав та гав —
І дурню куцому прийшлося гірко.
    Лисиця круть хвостом
    І щезла під мостом.
    
* * * 

Ви скажете: все вигадки, дива.
    Ой ні, бува таке, бува.