Ще ж не вчилось!..

Вересневим свіжим ранком
Синочка Миколу
Проводжає рідний батько
Перший раз у школу.

«Гляди ж мені, — наставляє,
Гарненько учися,
А то будеш, як я оце,
На фермі товктися.
Порпатимешся в соломі,
В силосі, у трині...
А вивчишся — возитимуть
Тебе у машині!»

«Еге, тату, — син озвався, —
У житті
         без трини
Не їздили б паровози
І автомашини.
Бо одвіку встановився
Закон непорушний,
Що все живить і рухає
Святий хліб насущний».

«Ти дивись, який розумний! —
Батько розкричався. —
З телевізора, напевно,
Слів тих нахапався?..»

Йшов позаду дід Микита
І, слово по слову,
Він підслухав ненароком
Сімейну розмову.

«Ох і пішли ж тепер, — мовив,
Хлопчики й дівчатка!
Ще ж не вчилось, а розуму
Більше, ніж у татка».