Виховав

Повертаючи з Кавказу
до своїх службових справ,
Козоріз — директор бази —
до матусі завітав.

Сувенір вручив на пам’ять
їй про море голубе —
і пішов село оглянуть,
показати і себе.

Повернувся за годину,
Мовчазний за стіл сіда...
— Що таке з тобою, сину? —
мати в очі загляда.

— Ех... Народ у нас, мамашо,
ще невихований — жах!
Все ж таки — я щось та важу?
Все ж — поїздив по світах?!

Та мені, й таке б сказати,
замміністра руку тис!
А у нас, як вийдеш з хати, —
«Льоню, Льоню!» — чути скрізь.

Та мене ніхто у місті
так давно не назива!
Поважають — не з користі,
бо таки ж я — голова!

Бо таки ж... — вечерю з’ївши,
невгаває Козоріз, —
я — за інших розумніший,
от мені й повага скрізь!

...Вже за північ повертає,
мати слуха все оце
та несміливо вставляє
і собі-таки слівце:

— Льоню, може, будем спати?.. —
Й, зашарівшися до сліз,
поправляє себе мати:
— Га? Товариш Козоріз...