Черв’ячок

Монолог схильного до самоаналізу

Ні, не святі ми, як ти не крути,
не ангели, хоч, може, й не чорти, —
та в кожного — хай рад а чи не рад —
чимало набереться всяких вад.

І лиш у того, може, їх нема,
хто у колисці з соскою дріма.
За ним єдині водяться грішки:
частенько промокають пелюшки...

Чому ж, як дні минають золоті,
уже не годимось ми у святі?
У чім тут заковичка, в чому суть:
ми ростемо — й недоліки ростуть?

Годину сохнуть мокрі пелюшки,
підмоклі репутації — роки,
і все ж несе нас пристрастей потік
то ув один, то знов у інший бік.

Ми знаємо — не всім і не завжди
щастить сухими вийти із води,
та, броду не питаючи, однак,
вже й не один втопився неборак.

Он за кордоном, люди гомонять,
апендикс вирізають в немовлят,
і потім ти гризи хоч антрацит —
тобі вже не страшний апендицит.

А кажуть, в нас хірурги — екстра-клас,
і найгостріші скальпелі — у нас,
а інститутів тих медичних — тьма,
ото лише порядку в них нема...

Гей, хлопці з Академії наук!
Пора це діло вам прибрать до рук:
ану знайдіть у нас той черв’ячок —
причину всіх душевних болячок.

І тільки ми з’являємось на світ —
давайте, панахайте нам живіт,
як хочете там, ріжте, потрошіть,
та нас без черв’ячка того лишіть!

А взагалі — питання це складне...
Як різати — то першим не мене.
В мені той черв’ячок вже й не росте!
А раптом щось відріжете не те?..