Висотна хвороба

Знаю, люди, чоловіка —
Чорту б голову скрутив,
Але глядь — і вже каліка,
Як очолив колектив.
Ні звестися, ні зігнутись,
Бо зашкодить зайвий рух.
Помагають одягнутись
І надіти капелюх.
І повсюди стелять м’яко.
Подають м’який стілець,
Сполотнівши з переляку,
Щоб не вискочив хребець.
Має він опіку щиру —
Коньяки, і все, що є,
Носять, возять на квартиру:
Хай, нещасний, їсть і п’є.
Хоче сісти у машину —
Дверці навстіж перед ним.
Здують з нього порошину,
Відженуть від нього дим,
А до річки чи до лісу
Цілим скопом проведуть.
Привезуть додому, звісно,
Ще й у ліжко укладуть.
Люди є такі чутливі
Ще і в наш машинний вік,
Б’ють поклони шанобливі
Для таких, як цей, калік...
Скільки тут розмов про ліки,
Співчутливих балачок.
А позбувся б він опіки —
Не було б і болячок.